Нові умови соціального дорослішання дітей у XXI столітті 

Відомо, що процес соціалізації молодого покоління відбувається неоднозначно та суперечливо. Успішність процесу соціалізації завжди залежала від впливу групи організованих, творчих факторів/інститутів, спрямованих на розвиток інтелектуальних, духовних, професійних та інших якостей особистості як повноцінного члена соціуму. Однак процес соціального розвитку дитини підданий також впливу стихійних факторів, які, як правило, негативно впливають на незміцнілу особистість, а часом і руйнівно. Систему цінностей кожної дорослої людини сформовано в результаті вирішення діалектичних протиріч між факторами першої та другої груп.

У сучасній літературі широко подано основні чинники обох груп, які впливають на формування системи цінностей людини та суспільства в цілому. Викладемо найважливіші з них у порядку убування впливу (на особистість у процесі соціального дорослішання в традиційному (постіндустріальному) суспільстві):

• сім’я;
• школа;
• мікросередовище/референтні групи[1];
• макросередовище[2];
• мас-медіа (різні засоби масової інформації);
• ідеологічні концепції: релігійні, політичні тощо.

Однак із виникненням інформаційного суспільства та розвитком інформаційно-комунікативних технологій основну роль у процесі соціалізації дітей і підлітків відіграють мас-медіа.

Сучасне суспільство стрімко змінюється і разом з ним ламається усталена ціннісно-нормативна система із уявленнями про благо, справедливість, добро, зло. «О часи! О звичаї!» — згадуємо ми крилату фразу Цицерона, проголошену понад дві тисячі років тому. В народженому інформаційному суспільстві змінюється розміщення, взаємодія та вплив основних факторів/інститутів соціалізації. Головний соціальний інститут — сім’я переживає ґрунтовну трансформацію, пов’язану зі зміною її функціональних, статусно-рольових і ціннісно-нормативних засад. Соціальне тло виховання дітей у низці країн СНД, у тому числі в Україні, продовжує погіршуватись. Це зумовлено як загальними негативними тенденціями розвитку сучасної цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму.Багато українських сімей (як, втім, і російські, молдавські тощо) не забезпечують повноцінного виховання дітей і програють у впливі на дитину стихійними чинниками соціалізації. Батьки практично втратили контроль над вільним часом дітей і підлітків. Більшість із них взагалі виїхали на заробітки до інших країн. Надмірна зайнятість батьків, які залишились у країні, суттєво скоротила час їхнього спілкування з дітьми. Старше покоління — бабусі та дідусі, стурбовані проблемами власного виживання та здоров’я, живуть, як правило, окремо й уже не можуть забезпечити належного впливу на виховання онуків. У той же час близько 70 % дітей відчувають страх фізичного насилля, в тому числі домашнього.

Як свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. А. Єременко у квітні 2012 року серед дітей 10–17 років, 10 % опитаних дітей відповіли, що їх фізично карають вдома, а 57 % відзначили, що їх лають із використанням ненормативної лексики [5]. У багатьох сім’ях укорінилися небажані для продуктивного виховання життєві стратегії та сценарії, пов’язані з досягненням особистого успіху за будь-яку ціну, в тому числі аморальними засобами. У сімейному побуті українців є розповсюдженими алкогольні традиції, відсутність авторитету батьків і старших поколінь, неконструктивний, конфліктний стиль спілкування та взаємин поміж членами сім’ї. Педагогічна культура батьків, попри чималу кількість науково-популярної педагогічної літератури, залишається низькою.

Таким чином, сім’я втрачає роль найважливішого агента в процесі соціалізації дітей. А як же школа й інші освітні установи? Вплив школи на процес соціалізації молодого покоління поступово згортається. Приватні дошкільні установи та школи внаслідок нерозумної державної політики балансують на межі виживання та не в змозі вносити вирішальний вклад у процес соціалізації дітей. Діти та підлітки перебувають під найсильнішим впливом згаданих вище стихійних чинників. Хоча в XXI столітті їх уже складно назвати стихійними. Насамперед, йдеться про потужну, добре організовану індустрію розваг, а фактично — духовного розтління та нав’язування «перевертнів» з погляду нормальних людських цінностей, які цілодобово розповсюджують ЗМІ (засоби масової інформації) й Інтернет.

Таким чином, за умов інформаційного суспільства відбувається перестановка в системі головних чинників, які впливають на соціалізацію дітей. На чільне місце серед суб’єктів виховання — найважливішої складової соціалізації — замість сім’ї та школи виходить мас-медіа.