Контентні кіберзагрози для дітей і підлітків 

Стрімкий процес накопичення соціальної інформації призводить до ґрунтовних змін самої людини та її впливу на формування та розвиток навколишнього середовища (соціального, природного, технологічного, культурно-освітнього). Один із результатів цих змін, названий ефектом/синдромом хоттабізації[3], є серйозною загрозою нашого часу. Йдеться про прийняття рішень і здійснення дій на підставі застарілої та неправильної інформації. В сучасній Україні зазначені зміни ввійшли в суперечність із чинною системою шкільної освіти, що відстає від потреб світового розвитку на багато років. Основною причиною такого становища є те, що синдром хоттабізації, який охопив переважну частину педагогів, проявлено у спробі підготувати молоде покоління до життя та здійснювати за нових умов на підставі безнадійно застарілих знань про дітей неправильні методи організації освітнього процесу.

Наслідками цього синдрому є серйозна загроза безпеці країни тагарантована неуспішність більшості громадян як у професійному, так і особистісному плані. Повною мірою це належить до уявлень і дій виховного характеру у зв’язку із швидким впливом на дітей інформаційних ресурсів Інтернету, а також ТБ (телебачення), насиченого низькопробною теле/кінопродукцією.

Нові часи вносять у наше життя нові явища, поняття та загрози. Серед них контентні кіберзагрози, Інтернет-залежність тощо. Контентними загрозами/кіберзагрозами називають розповсюдження матеріалів, які порушують як юридичні, так і моральні норми. До них належать:

• інформація аморального характеру, зокрема порнографія;
• дитяча порнографія;
• сексуальна експлуатація неповнолітніх і дії педофілів;
• інформація терористичного й екстремістського характеру;
• сектантська інформація;
• злочини проти персональних даних, честі та гідності людей;
• наркопропаганда;
• демонстрування актів насилля, пропаганда злочинів і навчання їх здійснення.

Дитячі психологи, кіберполіцейські та фахівці в галузі Інтернет сформулювали основні небезпеки, яким піддано дітей і підлітків під час використання ресурсів Всесвітньої павутини:

• поширення через соціальні мережі, форуми тощо персональних даних, інформації про поведінку дітей із урахуванням домашніх адрес, номерів телефонів, часто відвідуваних місць. Така інформація може бути легкодоступною для широкого кола осіб, у тому числі й для учасників злочинних угрупувань;
• перегляд дітьми порнографії онлайн. У середньому 40 % підлітків переглядають матеріали порнографічного змісту. Така діяльність заважає формуванню нормальної сексуальної та суспільної поведінки, а також сімейних цінностей;
• перегляд матеріалів, які містять сцени насилля, жорстокості стосовно людей і тварин, пропагують злочинну й екстремістську діяльність, що перешкоджає формуванню нормальних моральних установок, прийнятих у сучасному суспільстві.

Серед відзначених сучасних кіберзагроз найбільшу тривогу викликає перегляд дітьми сайтів, призначених лише для дорослих.[4] А кількість таких дітей неухильно зростає. Цій проблемі надано чималої уваги в ЗМІ багатьох країн. Деякі аналітики вважають, що акцент на вплив порнографії відводить суспільну увагу від інших соціальних загроз, наслідки яких можуть бути набагато серйознішими для урядів низки держав. У цілому, позитивних тенденцій у напрямі «діти і ТБ/Інтернет» в Україні, як і в низці інших країн СНД, не відзначено. Відповідно до опитувань приблизно кожний третій підліток зізнався в тому, що Інтернет заважає нормальному життю: активному навчанню, різнобічному розвитку, зустрічам із друзями тощо. Особливою небезпекою є Інтернет-залежність, яка може розвинутись протягом півроку активного користування мережею. За різними оцінками, за цей час від 2 до 5 % дітей і підлітків уже стали залежними.

Широко розповсюдженим є порівняння Інтернету з інформаційним смітником. Ця метафора важлива для аналізування ставлення дітей і молоді до «глобальної павутини». Мережа є екстериторіальною, у ній відсутнє явно виражене право власності, все в ній ніби «нічиє». Це відкриває простір для прояву в дітей власних амбіційних і агресивних намірів. Знімають табу реального життя, тому що смітник — найкраще місце, де можна трощити-ламати-битися-бити. Разом із тим віртуальне середовище мережі Інтернет не має властивостей звичайної реальності: час і простір віртуального світу є іншими. Віртуальне комунікативне середовище по-іншому розміщує все в часі. Наприклад, можливий повтор, точна копія ситуації того, що в реальності є недосяжним. Створена віртуальна реальність Інтернету багато в чому є своєрідною матеріалізацією бажання, матеріалізацією мрії.

Глибина інтеграції людини в породжену нею кіберкультуру стає чи не визначальною на сучасному етапі. Зокрема, змінене співвідношення між знаннями й уміннями/навичками. Створення знань стає усе більше замкненим, кастовим завданням, галуззю діяльності, звуженим щодо всієї кількості соціальних завдань. Швидкість створення знань зростає, але не швидше, ніж швидкість приросту людства та техносфери, і навіть за збереження паритету абсолютна кількість людей, яким не потрібно створювати знання, збільшується.

Проблеми адаптації до природи відсунено, а пристосування до нових техносистем актуалізовано. Джейк Хорслі відзначає: «Ми більше не організми. Ми — механізми» [6]. І хоча навчання вироблення й одержання знань — досить вдячне завдання, слід пам’ятати, що цим ми погіршуємо здібність людей адаптуватись до сучасного суспільства, у якому від них потрібні певні навички. Західне суспільство сконцентроване на формуванні навичок, від цього багато в чому виграє. Виходить цікава пропорція: ми прагнемо більше створювати знання, вони намагаються більше створювати навички. У цій ситуації необхідно визначитись із стратегією — або ми відстоюємо своє право створювати знання й тоді захищаємо їх всіма доступними засобами, або починаємо турбуватись про те, щоб наші системи освіти переважно займались формуванням навичок. У цих питаннях комп’ютерна й Інтернет-освіта (із усіма недоліками — «кліповістю», фрагментарністю тощо) відіграє найважливішу роль.