«МАЛЮНОК ЯК ВІЗЕРУНОК ДИТЯЧОЇ ДУШІ»

Дорослі рідко серйозно сприймають дитяче малювання, вважаючи його звичним способом розважити дитину. Однак психологи довели, що саме зображувальна діяльність посідає важливе місце у психічному розвитку дитини і містить у собі глибокий психологічний зміст.

Сучасні дошкільники багато часу проводять перед екраном телевізора чи монітором комп’ютера. Батьки дозволяють це, забуваючи, що рекомендований лікарями проміжок перебування дитини перед екраном становить до 15 хвилин на день. Разом з тим побачити дитину з олівцями чи фарбами вдається не так уже й часто. Батьки зазвичай обмежуються тим, що дають дитині кілька фломастерів та розмальовок із зображеннями персонажів популярних закордонних мультфільмів сумнівної, з точки зору впливу на психічний розвиток дитини, якості.

Батьки, на жаль, рідко цікавляться дитячими малюнками, які виставляються в групах дитячого садка, частіше переймаються успіхами дитини у написанні літер та цифр. Так само без ентузіазму ставляться й до ідеї зберігати малюнок вдома, скажімо, повісивши його на стіну.

Зображувальна діяльність посідає важливе місце в загальному психічному розвитку дошкільника і становленні його внутрішнього світу. Видатний психолог, наш співвітчизник Олександр Запорожець, наголошував, що саме малювання, подібно до гри, дає змогу дитині глибше осмислювати навколишній світ. Та найважливішим є те, що з оволодінням цією діяльністю у дошкільника виникає й розвивається внутрішній ідеальний план дії, якого не було у ранньому дитинстві.

За матеріалами дослідниці Марії Осоріної фіксуємо, що у віці три с половиною – чотири роки діти починають уявляти простір аркуша саме як простір світу, який вони намагаються певним чином організувати, щоб «поселити» в ньому різних персонажів. Під ногами персонажів обов’язково має бути земля, а над головою – небо. До п’яти років у свідомості дітей в основному вже складається індивідуальна символічна система, що дає їм змогу використовувати просторові та кольорові коди для передачі важливої інформації про світ і самих себе за допомогою малюнка. Просторова близькість чи віддаленість персонажів одне від одного їх розмір і пропорції, специфіка розміщення на аркуші, особливості геометричних форм, спільність чи відмінність кольорів та атрибутів і загальна кольорова гама малюнка, особливості штрихування й специфіка ліній та інші характеристики несуть важливе смислове навантаження. Одні слугують для виявлення дитиною душевної близькості або відчуження, віддаленості персонажів малюнка, вказують на їхню цінність, чи мало значимість, виразно маркують прихильне ставлення чи агресію й неприйняття, емоційну байдужість, холодність, відображають характери й властивості персонажів, почуття до яких хоче висловити світу дитина. На думку багатьох авторів, зокрема Валерії Мухіної, Володимира Роменця, у віці до п’яти років дитина оволодіває зображувальною діяльністю, за допомогою якої вона поступово вибудовує власний унікальний варіант картини світу.

Діти зображують безпосередньо те, що знають і чують про світ, а це дає змогу говорити про дитячий малюнок як правдивий документ епохи.

Створюючи власний малюнок, дитина проводить копітку роботу зі світобудови. Бажано не дивуватися зображеному і не критикувати дитину, а спробувати розділити її почуття та пережити разом події, які вона хотіла передати.

Перед практичним психологом, педагогом та батьками постає закономірне запитання: що вважати правильнішим – те, як дорослий бачить і малює, орієнтуючись на еталони, трафарети та усталені правила, чи те, як робить це дитина? Напевно, однозначної відповіді на це запитання ми не знайдемо.

Завданнями навчання дітей малювання мають бути:

· створення ситуації свободи, вільного прояву свого бачення;

· стимулювання дітей до власної творчості.

І якщо дитина бачить і малює «оранжеву маму» й «оранжевих малят», як співається у відомій пісеньці, слід визнати її право на таке бачення.

Лев Виготський розглядав дитячий малюнок як унікальну цінність, своєрідний «зліпок почуттів» і як підготовчу стадію в розвитку активного мовлення дитини.

Як бачимо, дитячий малюнок виконує важливу психологічну функцію, є своєрідною графічною мовою, графічною розповіддю дошкільника про важливі події та пережиті яскраві почуття. Тож нам дорослим слід уважніше придивлятися, що і як малюють діти.

Насправді фарби дають змогу виражати певні стани душі, і виражати безпосередніше й адекватніше, ніж олівцями і фломастерами. За допомогою фарб із дітьми можна малювати їхні переживання.

За допомогою фарби певного кольору можна створити яскравий образ, який сприятиме виникненню відповідних емоцій. Тут важливо максимально задіяти уяву. Діти дуже яскраво уявляють образи, тому що у них із фантазією все гаразд. Їм подобається, що фарба мокра і розтікається, що вона може бути рідкою або, навпаки, густою. Багато дітей заворожує малювання на мокрому папері, коли фарба розтікається вигадливими візерунками. А деяким дуже подобається розмішувати фарбу в баночках, на палітрі, створюючи нові кольори.

З огляду на те що процес нанесення фарби на аркуш не обмежений перешкодами у вигляді контуру, дитина стає внутрішньо розкутішою, навчається діяти спонтанно. Дитина починає відчувати зв'язок між рухами руки, характером мазків і тим емоційним імпульсом,який вона втілює. Виражаючи емоції через малювання фарбою певного кольору, дитина поступово навчається інтенсивно їх проживати.